Дитячі очі з цікавістю розглядають кольорові олівці. Кожен особливий, кожен потрібно взяти в руки і спробувати на смак і на міцність. Поруч розмальовка. Вибір вже зроблено. Море. Величний корабель прямує до сонця, що розсіює своє проміння по хвилях. Над водою кружляють чайки. Малюнок заворожує своєю красою.
Олівець у дитячих руках залишає перший слід. Потім другий. Третій. І ось з білих сторінок виринає корабель, розтинає хвилі гострим носом, прямуючи до своєї цілі. Червоне сонце торкається води жовто-гарячим. Чайки перекрикують гучний плескіт хвиль, що розбиваються об корабель…
Картина оживає. Серце наповнює радість. Залишилося небагато. Лише декілька штрихів. Аж раптом олівець, роблячи останні рухи, завмирає. Він не в змозі закінчити шедевр. З його серцевини виглядає графіт, що вичерпав свої сили. Зупинка. Дитяче невдоволення. Розпач. Гіркі сльози.
На плач дитини поспішає батько. Дитинча, хлипаючи, намагається пояснити татусеві, що сталося. Батько витирає сльози, що струмками біжать по щоках, і бере олівець. В дитячих очах народжується надія.
Дерев’яні стружечки падають на землю під тиском гострого леза. Графіт нарешті виринає із свого сховку. Ще декілька рухів – і олівець готовий закінчити картину. За мить дитина разом з батьком завмирає від неймовірної краси – перед їхніми очима справжнісінький корабель мандрує до своєї тихої пристані.
Кожен з нас, подібно до дитини, розмальовує картину свого життя. Однак бувають моменти, коли і наш олівець робить зупинку і потребує заточення, щоб вивільнити стержень нашої душі від того, що її сковує. Саме заточення, хоч і болісне, знову повертає нас до життя і згодом приносить радість у наше серце.
Світлина:images base walpers
